Двотижневий строк попередження роботодавця встановлюється для того, щоб дати йому можливість підшукати на робоче місце, що вивільняється, іншого працівника. Протягом цього терміну ні працівник, ні роботодавець, не мають права в односторонньому порядку розірвати договір.

Так, якщо працівник буде звільнений до закінчення двотижневого терміну, то він підлягає поновленню на роботі. А якщо він припинить працювати до закінчення терміну попередження, недопрацьовані дні будуть вважатися прогулами і тоді роботодавець матиме право звільнити його не за власним бажанням, а за прогул без поважної причини.

Законодавство не вимагає, щоб працівник вказував у заяві причину свого звільнення, тому роботодавець не вправі наполягати на цьому.

У той же час, вказівка причини звільнення в окремих випадках є досить важливим фактром. Так, якщо працівник звільняється з роботи за власним бажанням у зв’язку з неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною-інвалідом, догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийом на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, в який просить працівник.

Також працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.