Активний відпочинок та позитивні враження для 34-ох молодих працівників ДП «Новатор» віком до 35 років став похід на найвищу вершину України, який був приурочений до Дня Незалежності УКРАЇНИ і проходив 25-27 серпня!

Походи на Говерлу є сьогодні дуже популярними, якщо не сказати — масовими.

Спортивно-оздоровчий туризм є складовою частиною системи фізичної культури і спорту на ДП «Новатор», та спрямований на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей молодих працівників заводу, шляхом їх залучення до участі у спортивних походах різної складності, змаганнях з техніки спортивного туризму, самодіяльних туристичних подорожах, мандрівних туристичних подорожах активного характеру, сприяють розвитку та поширенню активних форм відпочинку, а отже, має ще й рекреаційні, пізнавальні, виховні, економічні та інші функції.

image-0-02-05-6e557a776820c6c5e5bbd265f314e808cf1e8d8722a3534e3e3ec901f8763978-V

Учасників походу, які майже всі в Карпатах були вперше, гори вразили такою красою, яку неодмінно захотілося показати всім працівникам підприємства.

– Говерла розпочалася для нас із підйому о сьомій годині ранку. Ми поснідали, і близько дев’ятої автобус висадив нашу групу на території Карпатського національного природного парку. Саме звідси туристичні групи стартують для стрімкого чотирикілометрового сходження. Щоправда, існує й інший шлях — не такий крутий, але удвічі довший – розповідає голова молодіжної комісії профспілкового комітету на ДП «Новатор» Вадим Гуменюк.

Перші кількасот метрів треба підійматися лісом, чіпляючись за кам’яні виступи та заплутане коріння прадавніх смерек, аж до невеличкої зарослої галявини з дерев’яною лавкою та філософським написом на ній: “Відпочинь та подумай про майбутнє України”. От тільки сидіти під час привалу фахівці не рекомендують: зайві присідання-вставання додають навантаження серцю. Отож відпочивати краще стоячи чи в легкій ходьбі. До слова, звідси вперше відкрилася панорама на Говерлу, злегка затулену іншою горою. В декого вона викликала іронічну посмішку: мовляв, нічого особливого. Така собі величенька купа рудого піску. Втім, уже незабаром від легковажного оптимізму не лишилося й сліду. Малооригінальний пагорб перетворився на вражаючу стіну 2061 метр заввишки, невибаглива стежечка — на таку собі улоговину, вкриту кам’яними брилами та колючим низькорослим чагарником… Йшли повільно. Страшенно мучила спрага. Щоправда, захоплюватися водою фахівці теж не радять — суттєво збільшується потовиділення, тоді як спини у нас і без того добряче змокріли. В окремих місцях відвойовувати у гори кожен наступний метр доводилося мало не навколішки. Далася взнаки й зміна тиску — у декого розболілася голова чи заклало вуха. Щоправда, особисто мене турбувало одне: як злазитиму донизу? Стежка, якою щойно підіймалися, згори виглядала так, неначе спадала у прірву. Здавалося, варто зробити необережний крок вліво чи вправо, інстинктивно схопитися за того, хто попереду тебе — і, як у тому анекдоті: мимо, весело побрязкуючи карабінами, пролетіла зв’язка альпіністів… Кожен боровся з утомою по-своєму. Хтось уперто йшов, долаючи останні метри фінішної прямої, та ще й тягнув на “буксирі” інших, хтось апатично стояв на схилі, набираючись сил для “останнього ривка”. Що ближче до мети, то більшим стає почуття власної унікальності. Подумати тільки, приборкувачі норовливої королеви Карпатських гір!.. Щоправда, подібні ілюзії вщент розбиваються об кам’янистий майданчик, який прикрашає маківку Говерли. Допоки нога першого “скандинавця” торкнулася говерлянського піку, там уже зібрався натовп з кількох десятків “екстремалів”. Між численними монументами, які кожен з більш-менш відомих державних діячів вважає за потрібне встановлювати тут на честь свого сходження, ця строката туристська публіка справляла трохи кумедне враження. Хтось вправлявся у співі українського гімну, дехто перевіряв якість мобільного зв’язку (мовляв, ти де? А я — на Говерлі!), інші ж додавали говерлянським пам’ятникам “національного” колориту традиційно-банальним “тут був…” Як зауважив наш провідник, умови для сходження були ідеальними. Справді-бо, швидкість вітру на вершині — близько п’ятнадцяти метрів на секунду. Мало не повний штиль. Тоді як суттєвій частині груп, за його словами, через погодні умови доводилося повертатися на півдорозі.

image-0-02-05-3a0195a40caabd7e5def236e0fb2085ce28753b1f5a0cdc33f37151784ac50ba-V

image-0-02-05-7027607555156b5aeb8f377c215eaf03343556e045143729d2676120106dc5a5-V

На самій вершині ми зробили колективне фото нашої молоді з прапорами підприємства і України. Після сходження на Говерлу ми разом замовили собі, так званий, «Джип-тур» по горам, який нам дуже сподобався. Потім відвідали Буковель, який асоціюється з Карпатами не менш, ніж Яремче чи Говерла. Буковель вразив нас своєю красою європейського рівня. Ми купалися в найбільшому штучному озері України площею 6.8 га. Чим тільки тут не пропонують розважитись: катають і на водних лижах, і на каяку, і на вейкборді, дають в прокат традиційні катамарани та гідроцикли. Тут навіть діє дайвінг-школа, та багато іншого.

cGhT2wgEU9I

Що ж, першу суттєву у житті вершину подолано. Говерлянський успіх надихнув наших молодих працівників на подальші здобутки.

 

 

Інструктор профкому з організаційно-масової роботи О.Д. Рак.