5 вересня 2017 року Верховна Рада України проголосувала за “Закон про освіту”. Як реформа змінить життя вчителя, школи та учня.

Цьогоріч реформу освіти як експеремент запустили в 100 українських школах. Тож за новими правилами частина першачків навчається вже зараз. А на повний запуск реформи варто розраховувати вже з вересня 2018. Але нововведення стосуватиметься лише дітей, які прийдуть до першого класу.

То як саме реформа вплине на кожного з учасників навчального процесу в разі ідеального функціонування.

Закон про освіту декларує право кожного на якісну та доступну освіту впродовж усього життя (насамперед ідеться про безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти відповідно до стандартів освіти). Коментований Закон розжовує, що таке якісна освіта, але достеменно не пояснює, що він вкладає в поняття «доступна освіта». Очевидно, сенс у доступі до освіти без дискримінації за будь-якими ознаками, у т.ч. право на здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами з урахуванням індивідуальних потреб, можливостей, здібностей та інтересів. Також сюди можна віднести територіальну доступність і різні форми, рівні та види освіти.

Види, форми та рівні освіти

Закон про освіту передбачає три види освіти:

  • формальна, яка передбачає досягнення здобувачами відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою;
  • неформальна, яка здобувається за освітніми програмами та не передбачає зазначених освітніх кваліфікацій, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій;
  • інформальна (самоосвіта), яка означає само організоване здобуття особою певних компетентностей (зокрема, під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям).

Два останні види визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством. До основних форм освіти Закон включає інституційну (очну (денну, вечірню), заочну, дистанційну, мережеву); індивідуальну (екстернатну, сімейну (домашню), педагогічний патронаж, на робочому місці (на виробництві); дуальну. Кожна з цих форм докладно описана у ст.9 Закону про освіту.

А ось рівні освіти прив’язані (увідповіднено) до певного рівня Національної рамки кваліфікації (далі – НРК)1:

(1– Це системний і структурований за компетентностями опис її рівнів. НРК затверджує КМУ. Вона призначена для використання органами держвлади та місцевого самоврядування, установами та організаціями, закладами освіти, роботодавцями, іншими юр- та фізособами з метою розроблення, ідентифікації, співвіднесення, визнання, планування і розвитку кваліфікацій).

Дошкільна – нульовий рівень НРК.

Повна загальна середня освіта:

  • початкова – перший рівень НРК, тривалістю 4 роки;
  • базова середня – другий рівень НРК, тривалістю 5 років;
  • профільна середня – третій рівень НРК, тривалістю 3 роки.

Професійна (професійно-технічна освіта):

  • початковий рівень – другий рівень НРК;
  • базовий рівень – третій рівень НРК;
  • вищий рівень – четвертий рівень НРК.

Фахова перед вища освіта – п’ятий рівень НРК.

Вища освіта:

  • початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти – шостий рівень НРК;
  • бакалаврський рівень – сьомий рівень НРК;
  • магістерський рівень – восьмий рівень НРК;
  • освітньо-науковий/освітньо-творчий рівень – дев’ятий рівень НРК;
  • науковий рівень вищої освіти – десятий рівень НРК.

 

Вставка. «…Навчання за 12-річними програмами загальної середньої освіти починається: для початкової освіти – з 01.09.18 р., для базової середньої освіти – з 01.09.22 р., для профільної середньої освіти – з 01.09.27 р…»

 

Кожен рівень НРК визначає певну сукупність компетентностей особи. Компетентністю цей Закон називає динамічну комбінацію знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно соціалізуватися, провадити професійну та/або подальшу навчальну діяльність. Наприклад, нульовий рівень визначає здатність дитини адекватно діяти у відомих простих ситуаціях під безпосереднім контролем іншої особи. А десятий рівень НРК передбачає здатність людини визначати та розв’язувати соціально значущі системні проблеми в певній галузі діяльності, які є ключовими для забезпечення стійкого розвитку та вимагають створення нових системоутворювальних знань і прогресивних технологій (ст.36 Закону про освіту).

Складовими системи освіти є спеціалізована освіта, тобто освіта мистецького, спортивного, військового чи наукового спрямування, а також освіта дорослих, яка включає в себе, зокрема, післядипломну освіту (профільну спецпідготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та стажування, а в сфері медицини – інтернатуру та лікарську резидентуру); професійне навчання працівників; курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації; безперервний професійний розвиток. Також окрему увагу приділено освіті людей з особливими освітніми потребами, у т.ч. інклюзивному навчанню.

Мова освіти

Здобуття формальної дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої та вищої освіти, а також позашкільної та післядипломної освіти в державних і комунальних закладах освіти передбачено українською мовою. Водночас особам із порушенням слуху забезпечується право на навчання жестовою мовою та на вивчення української жестової мови.

При цьому приділено увагу правам національних меншин та корінних народів України. Таким громадянам гарантовано право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із українською мовою, їхньою рідною мовою (мовою відповідної національної меншини або мовою відповідного корінного народу). Для їх використання у навчанні має бути створено окремі класи (групи). Крім того, громадянам, які належать до корінних народів, національних меншин, гарантується право на вивчення їхньої рідної мови в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства. Ба більше, заклади освіти (професійної (професійно-технічної), фахової перед вищої, вищої) мають забезпечити вивчення мови корінного народу, національної меншини як окремої дисципліни за бажанням здобувачів такої освіти.

Освітня діяльність

Заклади освіти = навчальні заклади

Її провадитимуть заклади освіти. Раніше вживався термін «навчальні заклади». Але в пп.1 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про освіту прописали, що до приведення законодавства і установчих документів закладів освіти у відповідність із цим Законом терміни «навчальний заклад» і «заклад освіти» є ідентичними2.

(2 – Аналогічний підхід до термінів «початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання)» і «мистецька школа». Вони також є ідентичними).

Тому всі суб’єкти владних повноважень і навчальні заклади керуються всіма положеннями нового Закону про освіту, що стосуються закладів освіти, а також положеннями законодавства, що стосуються навчальних закладів у частині, що йому не суперечать.

Так от, отримати статус закладу освіти може юрособа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність. Своєю чергою, освітньою діяльністю вважають діяльність, спрямовану на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті (п.п.6,17 ч.1 ст.1 Закону про освіту).

Заклад освіти може працювати як бюджетна установа, неприбутковий або прибутковий заклад. При цьому він залежно від засновника може бути державним, комунальним, приватним або корпоративним. Зокрема, статус корпоративного матиме заклад загальної середньої освіти, заснований кількома суб’єктами різних форм власності на засадах державно-приватного партнерства (воно здійснюватиметься на основі засновницьких договорів між органами держвлади та приватними партнерами).

Цікаво зауважити, що права та обов’язки закладу освіти має також фізособа-підприємець, основним видом діяльності якої є освітня діяльність (ч.1 ст.22 Закону про освіту). Як тільки для такої фізособи освітня діяльність перестане бути основною, вона втрачає й права на пільги, передбачені законодавством для закладу освіти.

Заклади освіти наділено певною академічною, організаційною, фінансовою і кадровою автономією в обсязі, визначеному законами та установими документами. Тут варто зазначити: Закон про освіту безпосередньо передбачає, що підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати визначених законом автономії суб’єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу. Крім того, листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми. Звісно, це не стосується наказів, зареєстрованих Мін’юстом, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу виконавчої влади.

 

Врізка. «Заклади освіти повинні свої установчі документи увідповіднити із Законом про освіту протягом п’яти років з дня набрання ним чинності – тобто до 28.09.22 р…»

Органи управління

До органів управління закладу освіти за ст.24 Закону про освіту належать:

засновник (засновники). Ними може бути орган державної влади від іені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізособа та/або юрособа. Компетенцію засновника визначає ст.25 Закону про освіту. Серед іншого, він укладає строковий трудовий договір (контракт) з обраним (призначеним) керівником закладу освіти та розриває такий контракт із ним. Закон про освіту зобов’язує засновника забезпечити утримання та розвиток матеріально-технічної бази закладу освіти на рівні, достатньому для виконання вимог стандартів освіти та ліцензійних умов. А в разі реорганізації чи ліквідації закладу освіти забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити навчання на відповідному рівні освіти;

керівник закладу освіти. Він безпосередньо управляє закладом освіти, без довіреності представляє заклад у відносинах із держорганами, органами місцевого самоврядування, юр- та фізособами і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти (ст.26 Закону про освіту);

колегіальний орган управління закладу освіти. Основним таким органом є вчена або педагогічна рада, повноваження якої визначають законодавство та установчі документи. Наприклад, у педагогічну раду закладу дошкільної освіти входять усі педагоги, медпрацівники, інші спеціалісти, а також можуть входити голови батьківських комітетів, фізособи, які провадять освітню діяльність у сфері дошкільної освіти. Її головою є директор закладу дошкільної освіти. До компетенції цієї педради належить, зокрема, затвердження освітньої програми, розгляд питань щодо вдосконалення організації освітнього процесу та щодо відповідальності працівників закладу за невиконання ними своїх обов’язків. Рішення педради вводяться в дію рішеннями директора закладу (ст.20 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.01 р. №2628-ІІІ, далі – Закон про дошкільну освіту);

– колегіальний орган громадського самоврядування. Громадське самоврядування здійснюється, зокрема, через органи самоврядування працівників закладу освіти; органи самоврядування здобувачів освіти; органи батьківського самоврядування. Такі органи в закладі освіти створюються за ініціативою учасників освітнього процесу для захисту їхніх прав та інтересів, організації дозвілля та оздоровлення, а також для участі в управлінні закладом освіти в межах повноважень, визначених законом та установчими документами закладу освіти;

інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти. До них можна віднести наглядову (піклувальну) раду закладу освіти. Вона має право брати участь у визначенні стратегії розвитку закладу освіти та контролювати її виконання; сприяти залученню додаткових джерел фінансування; контролювати виконання кошторису та/або бюджету закладу освіти і вносити рекомендації та пропозиції, обов’язкові для розгляду керівником закладу; оцінювати діяльність закладу та його керівника; вносити засновнику подання про заохочення або відкликання керівника закладу освіти з підстав, визначених законом (ст.29 Закону про освіту).

Ліцензування

Як і раніше, на освітню діяльність необхідно отримувати відповідну ліцензію. Ліцензування відбуватиметься з урахуванням особливостей, визначених законами у сфері освіти. Відповідно до ст.43 Закону про освіту, ліцензії для закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної) освіти видаватиме Міносвіти, а для закладів дошкільної та загальної середньої освіти – обласні держадміністрації та Київська міська держадміністрація.

Знову ж таки, у пп.6 п.3 Прикінцевих та перехідних положень прописали, що державні та комунальні заклади системи дошкільної і загальної середньої освіти, що діють на 28.09.17 р., отримують ліцензію без проходження процедури ліцензування. А заклади освіти всіх інших форм власності, що створюються після цієї дати, отримуватимуть ліцензії на загальних засадах.

Права та обов’язки педагогів

Існуючий станом на 28.09.17 р. обсяг прав збільшено вдвічі. Серед нових варто виділити право на творчу відпустку строком до одного року не більше одного разу на 10 років із зарахуванням до стажу роботи, право на розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед, методик компетентнісного навчання та право на індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами закладу освіти.

Водночас педагоги зобов’язані, серед іншого, формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності. Академічна доброчесність передбачає, зокрема, посилання на джерела інформації в разі використання ідей, розробок, тверджень, відомостей, дотримання норм законодавства про авторське право і суміжні права. Порушенням академічної доброчесності вважаються академічний плагіат, самоплагіат, фабрикація, фальсифікація, списування, обман, хабарництво, необ’єктивне оцінювання. Зміст кожного з цих порушень деталізовано у ст.42 Закону про освіту.

Призначення директора школи

Зазнав змін порядок призначення керівника державного, комунального закладу загальної середньої освіти. Тепер його призначатимуть на посаду за результатами конкурсного відбору строком на шість років (якщо це перше призначення на таку посаду, то на два роки).

Підставою для призначення керівника буде рішення конкурсної комісії. До складу входитимуть представники засновника (засновників), трудового колективу, громадського об’єднання батьків учнів (вихованців) закладу загальної середньої освіти та громадського об’єднання керівників закладів загальної середньої освіти та відповідної адміністративно-територіальної одиниці. До участі в роботі комісії з правом дорадчого голосу можуть залучатися представники громадських об’єднань та експерти у сфері загальної середньої освіти. Положення про такий конкурс розробляє та затверджує засновник на підставі типового положення, затвердженого Міносвіти.

 

Врізка. «…Новий порядок призначення та перебування на посаді директора школи застосовується до посад, які стали вакантними після 28.09.17 р…»

 

Засидітися на посаді керівника закон не дозволить, бо одна й та сама особа не може бути керівником певного закладу загальної середньої освіти більше, ніж два строки поспіль (до першого строку включається дворічний строк перебування на посаді керівника закладу загальної середньої освіти, призначеного вперше). Після закінчення максимального строку перебування на посаді колишній керівник може претендувати на посаду керівника в іншому закладі загальної середньої освіти або продовжити роботу в тому самому закладі на іншій посаді. Ініціювати звільнення керівника можуть піклувальна рада або орган самоврядування закладу загальної середньої освіти, надавши засновнику обґрунтоване звернення щодо звільнення керівника. Тоді засновник у найкоротший строк зобов’язаний його розглянути та прийняти обґрунтоване рішення.

Утім пп.17 п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону про освіту містить важливе уточнення, що оці нововведення (прописані у ч.2 ст.26 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13.05.99 р. №651-XIV, далі – Закон про середню освіту) застосовуються до посад, що стали вакантними після 28.09.17 р. (коли Закон про освіту набрав чинності).

До компетенції керівника закладу загальної середньої освіти (будь-якої форми власності) віднесено призначення на посаду та звільнення з посади заступника керівника, педагогічних та інших працівників. Ба більше, керівник у праві оголосити конкурс на вакантну посаду. Нагадаємо, що педагогів та інших працівників у приватному навчальному закладі призначав на посаду та звільняв з неї власник такого закладу (за попередньою редакцією ч.2 ст.26 Закону про середню освіту).

Якість освіти

Її мають забезпечити за допомогою заходів, інструментів та процедур внутрішнього та зовнішнього контролю, а також контролю в діяльності органів управління та установ, що здійснюють зовнішнє забезпечення якості освіти. Найбільше уваги приковує інструментарій так званого зовнішнього забезпечення якості освіти, до якого серед інших включено інституційний аудит, інституційну та громадську акредитації.

Інституційний аудит проводитиме центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти шляхом комплексної зовнішньої перевірки та оцінювання освітніх і управлінських процесів закладу освіти (крім закладів вищої освіти), які забезпечують його ефективну роботу та сталий розвиток. Його проводитимуть у плановому та позаплановому (коли у закладу освіти низька якість освітньої діяльності) порядку, а результати оприлюднюватимуть на сайтах закладу освіти (за наявності), засновника (крім засновника приватного закладу освіти) та органу, що здійснив інституційний аудит. Але якщо заклад освіти пройде громадську акредитацію, яка, між іншим, також є одним із заходів зовнішнього забезпечення якості освіти, то вважатиметься, що заклад освіти успішно пройшов плановий інституційний аудит (ст.45 Закону про освіту).

Інституційна акредитація – це добровільне, за ініціативою закладу вищої освіти, оцінювання якості його освітньої діяльності (ст.46 Закону про освіту). Її здійснюватиме Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти у співпраці з національними та міжнародними експертами, а також міжнародними інституціями, що здійснюють діяльність у сфері забезпечення якості вищої освіти та визнані зазначеним агентством.

Громадська акредитація оцінюватиме ефективність внутрішньої системи забезпечення якості освіти та забезпечення досягнення учнями, студентами, курсантами тощо результатів навчання, передбачених освітніми програмами і стандартами освіти. Дану акредитацію можуть за запитом закладу освіти провести фахові громадські об’єднання (акредитовані в установленому порядку), інші акредитовані юрособи, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітн та освітньої діяльності (ст.49 Закону про освіту).

Реорганізація та ліквідація закладів освіти

Перш за все зазначимо, що відповідно до ч.5 ст.80 Закону про освіту кошти, отримані від використання вивільнених приміщень ліквідованих державних та комунальних закладів освіти, використовуються виключно на освітні потреби. Крім того, задекларовано, що заклади освіти всіх форм власності мають рівні умови користування нерухомим майном державної або комунальної власності, що передається в оренду. А всі кошти, отримані від оренди такої нерухомості, використовуються виключно на потреби відповідного закладу освіти.

У ст.16 Закону про дошкільну освіту зафіксували: вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми. У контексті ліквідації, на наш погляд, слід сприймати застереження й щодо подальшого використання виключно для роботи з дітьми земельних ділянок, будівель, споруд, обладнання тощо, які є державною або комунальною власністю, придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти.

А ось на засновників закладів середньої освіти, у разі реорганізації чи ліквідації останніх, покладено обов’язок забезпечити здобувачам освіти можливість продовжити здобуття загальної середньої освіти (ст.11 Закону про середню освіту).

Насамкінець зазначимо позитивні для студентів зміни до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 р. №2232-ХІІ, які присвячені отриманню відстрочки від служби в армії. З його ст.17 виключено норму, у якій ішлося про надання студенту відстрочки для здобуття освіти один раз за період навчання, а також відповідно до якої студент втрачав право на відстрочку в разі відрахування з навчального закладу за власним бажанням, за невиконання навчального плану, порушення умов контракту або недисциплінованість незалежно від його повторного зарахування до того чи іншого ВНЗ або поновлення у ВНЗ. Навпаки, тепер студенти призовного віку, які перервали навчання у зв’язку з отриманням академічної відпустки (важливий сам факт її отримання), реалізують право на академічну мобільність, а також які поновлені у закладі вищої освіти – право на надану відстрочку від призову на строкову військову службу не втрачають.