Відповідно пріоритетні завдання здійснюватимуться шляхом:

1) сприяння створенню умов для розвитку спроможності інститутів громадянського суспільства;

2) забезпечення функціонування молодіжних центрів;

3) реалізації програм для підготовки фахівців, які працюють з молоддю, у тому числі програми «Молодіжний працівник»;

4) здійснення комплексу експертно-аналітичних, організаційних, впроваджувальних і підсумкових оціночних заходів;

5) консолідованої співпраці органів державної влади і органів місцевого самоврядування у партнерстві з інститутами громадянського суспільства, установами і закладами та фахівцями, що працюють з молоддю, молодіжними центрами, молодіжними працівниками, молодіжними консультативно-дорадчими органами, органами учнівського та студентського самоврядування, міжнародними організаціями, представниками роботодавців, бізнес сектору, та узгодженості їх дій з реалізацією міжнародних, регіональних та місцевих молодіжних програм;

6) здійснення міжнародного молодіжного співробітництва, сприяння інтеграції молоді у світову та європейську молодіжну спільноту, взаємодія громадських організацій та української молоді діаспори з молодіжними громадськими організаціями України, впровадження найкращих міжнародних практик та інструментів у роботі з молоддю, співпраця із міжнародними та зарубіжними партнерами;

7) проведення інформаційно-просвітницьких кампаній для інформування молоді, у тому числі вразливих категорій молоді, про можливості, наявні та нові інструменти, її права та обов’язки з метою її розвитку, участі та інтеграції у суспільне життя.

Завдання та заходи Програми будуть сприяти розвитку молоді та усуненню бар’єрів, щоб жодна з її груп, незалежно від статі, віку, місця проживання, психологічних і фізичних здібностей, інвалідності та інших ознак у всіх сферах життєдіяльності не була прямо чи опосередковано виключена із суспільства та мала можливість реалізувати в Україні свій потенціал.

Очікувані результати:

– збільшення відсотка молоді до 25% (зараз 16,7%), яка бере участь у суспільному житті;

– зменшення відсотка молоді до 25% (зараз 56%), яка не бере жодної участі в суспільному житті;

– збільшення відсотка молоді до 50% (зараз 27,3%), яка користується різними формами та знає про різні інструменти участі.

Профспілки розглянули і…

11 березня 2021 р. ЦК Профспілки працівників освіти і науки України розглянув проєкт постанови Кабміну «Про затвердження Державної цільової соціальної програми «Молодь України» на 2021-2025 роки та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України», сформував пропозиції та розраховує на їх врахування при доопрацюванні документу.

Профспілка наголошує, що одними із важливих завдань реалізації Державної цільової соціальної програми має бути:

– сприяння молоді в отриманні вищої освіти безкоштовно, як відбувається в багатьох провідних країнах світу або шляхом включення вартості освіти до прожиткового мінімуму, що передбачено статтею 4 Закону України «Про освіту»;

– відновлення кількості осіб, які отримують стипендіальне забезпечення на рівні не менш як 2/3 і не більш як 75% студентів, а не лише 45%, як вказано в законі зараз. Тобто, 25-28% студентів від загалу (кожен четвертий), які успішно навчаються, втратили право на отримання стипендій;

– створення сучасної мережі гуртожитків для студентів;

– створення нових робочих місць та сприяння працевлаштуванню випускників закладів вищої, фахової передвищої, професійно-технічної освіти;

– визнання фінансування освіти державною інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави;

– виконання норми статті 78 Закону України «Про освіту» щодо забезпечення видатків на освіту в розмірі не менше ніж 7% валового внутрішнього продукту;

– захист та турбота держави про молодих педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників сфери освіти;

– забезпечення належними обсягами фінансування підготовки кадрів державними закладами вищої освіти за встановленими нормативами;

– запровадження обов’язкового державного страхування на випадок захворювання коронавірусною хворобою працівників закладів освіти та розроблення відповідного порядку його здійснення.

А трохи  згодом…

12 березня Президент України Володимир Зеленський підписав Указ № 94/2021 «Про Національну молодіжну стратегію до 2030 року».

Мета – утвердження важливості молоді для розвитку держави, а також створення можливостей для молодих людей розвиватися в цьому напрямку, бути конкурентоспроможними, економічно активними, відповідальними та свідомими.

Цим Указом якраз і передбачено, що задля впровадження стратегічних напрямів Кабмін протягом місяця має розробити та затвердити соціальну цільову програму «Молодь України» на 2021 – 2025 роки, пропозиції до якої (див.вище)  надіслала Профспілка працівників освіти і науки України.

Разом з тим

Чому новий закон про молодіжну політику зменшує вік молоді?

Молодь – до 29 років замість 35, молода сім’я – до 35 років. Такі новації пропонує закон «Про основні засади молодіжної політики», ухвалений парламентом у першому читанні торік у червні (поки не прийнятийочікує на друге читання).

Мотивують тим, що законодавство гармонізується із законодавством країн ЄС. Але в Європі лише кілька «найбагатших» країн мають вік молоді вище 30 років: Україна, Румунія, Греція, Кіпр… До цієї групи південно-європейських моделей дуже прагне потрапити й Італія, де періодично ведуться дискусії про збільшення віку молоді до 35 років.

Пересічна європейська модель — 15–29 років. А цілий ряд успішних країн зменшує нижній вік молоді до нуля років: Австрія, Ісландія, Швейцарія, Люксембург і Ліхтенштейн… За фінським законом, молодь — це «до 29 років», без зазначення нижньої межі. Соціалізація тепер відбувається не в 14 років, як колись, а раніше.

Найефективніші країни гармонізують свої дитячу й молодіжну політики. Перша захищає права дітей, друга – створює можливості для їх участі в суспільному житті.

Як аргументують зменшення віку молоді?

В Естонії вважають, що вже в початковій школі в дитини з’являються перші суспільні обов’язки. І молодіжна політика має допомагати формувати відповідальність.

У сусідній з нами Словаччині молодіжна робота тісно пов’язана зі школами. Основними віковими групами є діти та молодь віком 5–14 років. Старша вікова група охоплюється переважно через молодіжні організації.

У Швейцарії пішли ще далі: національний закон про молодь визначає свою цільову аудиторію так: «усі діти та молоді люди, що живуть у Швейцарії від моменту їх запису до дитячого садка і до 25 років».

Законопроєкт про молодь, який готується в українському парламенті до другого читання, застосовує підхід, запозичений у Швейцарії. Молодіжна політика націлюється не лише на молодих людей, а й на дітей. Щоб соціалізація відбувалася не в 14 років, як записано зараз у законі, а тоді, коли це цікаво й важливо для дитини.

Чому в законопроєкті пропонується вік молоді до 29 років, а молодої сім’ї до – 35?

Досі молоді сім’ї були «зашиті» в молодіжному законодавстві України саме з прицілом на можливе отримання ними кредитів на житло. Автори закону планують залишити таку опцію й надалі. Однак ефективнішим був би підхід Естонії, де молодою вважається не та «сім’я, вік членів якої не перевищує 35 років» (як це зараз записано в законопроєкті), а та, в якій є неповнолітні діти.

Щоб політика молодіжного кредитування мала реальний сенс, закон не просто повинен визначати пільгове кредитування для всіх (жодних коштів МВФ не вистачить, аби покрити такі кредити), а чітко прицілюватися на певні категорії, які потугою наших скромних бюджетів – державного і місцевих – можна реально підтримати. Наприклад, багатодітні молоді сім’ї.

Цікаво, що ООН Хабітат (Молодіжний фонд) спирається на найвищу вікову планку і трактує молоддю 15–32-річних. Ця організація займається підтримкою будівництва соціального житла, зокрема для молоді. На жаль, Україна належить до списку тих небагатьох країн, у яких Хабітат досі не має своїх проєктів.

Зменшення віку молоді – світовий тренд?

У велетенській за кількістю населення Індії, де мешкає понад 17% люду планети, ще донедавна вік молоді був, як в Україні, – 13–35 років. Однак  2014 року країна змінила свій підхід. Тепер в Індії молоддю вважаються особи у віковій групі 15–29 років.

Організація африканської молоді у своїй Хартії визначає молоддю 15–35-річних. Однак у Південній Африці вважається, що цю вікову межу запроваджували без глибшого змістового осмислення і що таке рішення було поспішним. Ані громадяни, ані міністерства не вважають 30–35 літніх молоддю. Тому там рухаються в напрямі зменшення віку молоді до 28 років.

Організація ісламського співробітництва (ОІК), яка охоплює країни Північної Африки і решту мусульманських країн світу, констатує, що африканська молодь донедавна трактувалася взагалі в межах 15–39 років. Тепер же ОІК рекомендує таку класифікацію: діти – до 12 років; підлітки – 12–16 років; молодь – 16–30 років. А групу 30–35-річних позиціює як молодих дорослих.

У Малайзії раніше молоддю вважалася вікова категорія 15–40 років, тепер же – 18–25-літні. Індонезія практикує підхід трьох п’ятирічок: 15–19, 20–24 і 25–29 років (для кожної з цих категорії є своє прицілювання). Саудівська Аравія може дозволити собі будь-який вік молоді, але визначила такою категорію 15–24 річних. У Туреччині молоддю вважаються 14–29-літні.

Найнижчу в Європі вікову планку у визначенні молоді має Франція – 4–24 роки. В Азії найнижчу планку запровадив новий Корейський закон про молодь – 9–24 роки.

«Підводні камені»

Право на молодіжні кредити для отримання житла…

Далі – удар по молодіжних лідерах – зменшення віку молоді в новому законопроєкті найбільше вдарить по молодіжних активістах. По-суті, зокрема, 30–35 річний актив буде позбавлений можливості отримувати премію уряду для молоді на досить істотну суму – майже 50 тис. грн. Сам розмір премії адвокатувався у 2014–2015 роках для того, щоб хоч частково підтримати волонтерський актив молодіжного руху, оскільки ані тоді, ані тепер держава жодним чином не підтримує інституційну спроможність молодіжних громадських організацій.

Крім того, це зменшення може вимити з членства і правлінь молодіжних організацій відповідну вікову групу активістів. Адже закон, як і чинне законодавство, передбачає квоту молоді в загальній кількості членства і в керівних органах молодіжних організацій.

Наприклад, у Швейцарії, де молодь – люди віком до 25 років,  в законі окремо відзначено, що до цієї категорії належать також молоді люди віком до 30 років, які на волонтерських засадах виконують функції управління, консультування або інструктажу в громадських організаціях.

Думки деяких фахівців: домінуючою моделлю в Європі є вік молоді 15–29 років. Вибір у нас простий: залишитися в «африканському» стандарті до 35 років і змінюватися після відповідних змін в Африці; пишатися тим, що в нас краще законодавство стосовно віку молоді, ніж в Італії. Або нарешті визнати фактичний стан речей, усвідомлено підійти до націлення молодіжної політики (із додатковим визначенням у законопроєкті терміну «юнацтво» та «молодіжні лідери») і наблизити вікові межі молоді до європейського законодавства.

Такий підхід зменшить формальне охоплення молоді більш як на два мільйони осіб 30–35 років (залишаючи для цієї категорії інструменти, які досі демонстрували свою ефективність), але дасть змогу сконцентруватися на решті більш як вісьмох мільйонах молодих українців. При цьому в цільову аудиторію молодіжної політики додатково буде включено близько трьох мільйонів дітей-школярів віком до 14 років.

 (Використано матеріал Юрія Юзича, голови Наглядової ради «Пласт — НСОУ»).